Сервіз з тих часів. А пам'ятаєш, приїждаєш до бабусі в село, Аромат свіжо спечених вишневих пиріжків стоїть на всю вулицю. Бабуся чекає. Сідаєш за стіл накритий кольоровою скатертиною. Вона гукає діда до столу і наливає той запашний чай.
- Бобусю з чого то такий смачний чай виходить?
- Ех внучата мої, такого чаю ніде не буде, тож слухайте та запам'ятовуйте. Ідеш у садок, наломай сухих гілячок з вишні, потім з смородини, малини, можна декілька висушених листочків, гронку калини, жменьку шипшини, по бажанню три листочки м'яти, можна й глід додати. Все гарненько помити в чайник закинути, водою залити, тай кип'ятити. Дві години настоявся і можна пити.
- Бабусю, а як періжки спекти?
- Завтра рано, встанеш, я тобі покажу, з тістом багато роботи, воно спіху не любить.
- Дякую Бабусю.
- Іть з дідом на двір, нарвіть трави малим кролятам, а я поки помию сервіз, щоб знову зустріти вас з любов'ю, мої діти.
Це не просто сервіз, це спогади про минуле, дитинство, про безтурботні дні, родинне тепло, чай з рогаликами. Як бігаєш босоніж по росі, милуєшся ірисиками, граєш в жмурки чи доганялки. Радій, що в тебе було дитинство, і такі яскраві канікули, що гріють душу від спогадів.