Технічні характеристики:
Оптична схема – 5 лінз у трьох групах, типу Sonnar (див. LensDesign.pdf);
Фокусна відстань – 105 мм;
Відносний отвір – 1:2.5;
Діафрагма - шестипелюсткова, "стрибає", F2.5-F/22, з клацаннями на півстопах;
Фокусування – ручне;
Мінімальна дистанція фокусування – 1.2 м;
Різьблення під фільтри – 52 мм;
Кріплення до камери - Nikon F, non-AI об'єктив.

Конструкція та особливості
Назва об'єктива трохи відкриває інформацію про оптичну схему: літера 'P' після Nikkor означає застосування 5 лінз у схемі - 'Penta'. Справді, об'єктив є п'ятилінзовим Зоннаром, подібно до відомого середньоформатного Carl Zeiss 180/2.8. Очевидно, на початку свого існування Nippon Kogaku копіювала та розвивала старі німецькі розробки, як і багато інших відомих сьогодні фірм.

Через наявність складних склеєних компонентів об'єктиви типу Sonnar є досить дорогими у виробництві, а й мають дуже обмежена кількість корекційних параметрів. Тому в 1971 році було здійснено перехід на нову оптичну схему – п'ятилінзовий подвійний гаус типу пізнього Biometar (див. NewVersionAI-S), а з 1981 року об'єктив (версія AI-S) отримав ще й удосконалене фокусування пересуванням окремої групи лінз.

Nikkor-P 105/2.5 виконаний в алюмінієвому корпусі з примітним дизайном – чорні елементи по сусідству із сріблясто-білими, квітчасті (хоч і частково стерті часом) шкали, характерний виступ на кільці діафрагми. Кільце фокусування має гайкоподібний вигляд із глибокими виїмками, що також є відмітною ознакою об'єктивів 1960-х років.
При фокусі висувається без обертання весь лінзоблок. Мінімальна дистанція фокусування складає 1.2 метри. Цікаво, що шкала ГРІП зроблена кольоровою відповідно до кольору чисел на кільці управління діафрагмою. Маленька червона точка на шкалі ГРІП – мітка ІЧ-зсуву.
Керування діафрагмою може здійснюватися як у повністю ручному режимі, так і в режимі попереднього встановлення з автоматичним закриванням. Про нюанси роботи з Non-AI оптикою можна почитати тут. Діафрагма має лише 6 округлених пелюсток, які помітно блищать на світлі.
Своїми габаритами (та й оптичною схемою) Nikkor-P 105/2.5 нагадує радянський Юпітер-9. У цих двох об'єктивів навіть однакові значення абсолютної апертури – 42.5 мм – що можна враховувати в оцінці величини ГРИП.
Оптичні властивості
Nikkor-P 105/2.5 дуже відрізняється від своїх наступників (AI, AI-S) за рахунок застосування оптичної схеми Sonnar. Картинкою Nikkor-P 105/2.5 досить сильно нагадав мені Юпітер-9 (КМЗ): він дає досить різке (але «м'якшене» – з низьким контрастом на високих частотах) зображення з відкритою апертурою. Дозвіл у центрі кадру обмежений сферичними абераціями, польові спотворення виражені несильно. Хроматизм зовсім не помітний. Контраст достатній за звичайних умов освітлення, але помітно падає у контровому світлі. Можливо, це пов'язано зі станом конкретного екземпляра, що має ушкодження (мікроподряпини, пару сколів) передньої та задньої лінзи. Передача кольору нейтральна.

Найістотніша відмінність від Юпітер-9 – це дуже помітне (на повному кадрі) віньєтування у Nikkor-P 105/2.5, викликане застосуванням в оптичній схемі задньої лінзи невеликого діаметра. Мабуть, це зроблено для покращення якості зображення за рахунок відсічення косо падаючих пучків світла. Боке об'єктива через геометричне віньєтування помітне «закручено» – кола дефокусу по краях кадру стають «лимончиками». При діафрагмуванні воно відразу ж псується і стає гайковим. На такому об'єктиві хотілося б бачити круглу діафрагму.
Як підсумок, оптичну якість Nikkor-P 105/2.5 можна назвати справді гарною як з технічної, так і з художньої точки зору.
Висновки
Старий Nikkor-P 105/2.5 – приємний мануальний об'єктив. Своєю оптичною якістю і художніми властивостями він безумовно заслуговує на увагу. Об'єктив може послужити чудовим портретником як на повнокадрових, так і на кроп-камерах.