Продам книгу «Юрій Федькович : до 150-річчя від дня народження». Автор Лесин Василь Михайлович
Київ: Знання, 1984. – 48с. – Серія «Література і мистецтво»

Розкривається життевий і творчий шлях Юрія Федьковича – українського письменника-класика, відомого культурно-освітнього і громадського діяча Західної України другої половини ХІХ століття.
Висвітлюється формування його демократичного світогляду, постійний зв’язок з трудящими і вияв народних прагнень до соціального та національного визволення, возз’єднання західноукраїнських земель із Східною Україною.
Розглядається багатогранна літературна, фольклористична і громадська діяльність Ю. Федьковича, її значення.

Книга в ідеальному стані.
Пересилання за передоплатою. Олх-доставки немає.

Зміст
ЖИТТЄВІ ДОРОГИ ПИСЬМЕННИКА
«ЖИВА, ПРАВДИВА ПОЕЗІЯ»
ПОЕМИ
ПРОЗА ПИСЬМЕННИКА
ДРАМАТИЧНІ ТВОРИ
ЖИВІ ФЕДЬКОВИЧЕВІ ТРАДИЦІЇ
БІБЛІОГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ

Юрій Федькович – видатний український народний письменник, поет, публіцист, просвітитель та громадський діяч. Зачинатель нової української літератури, діяч національного відродження на Буковині.
Юрій Федькович (повне ім’я і прізвище – Осип Домінік Гординський де Федькович; ім’я Юрій письменник прибрав у зрілому віці, прийнявши православ’я) народився 8 серпня 1834р. в с. Сторонець-Путилів Вижницького повіту (нині смт Путила Чернівецької обл.).
Батько – спольщений шляхтич – займав незначні урядові посади. Мати – з сім’ї українського священника, проте в побуті дотримувалася селянських звичаїв – цю рису перейняв від неї й майбутній письменник.
Дитинство провів у рідному селі. Початкову освіту здобув приватним способом у селі Киселиці. Від жовтня 1846 до липня 1848 навчався в німецькій нижній реальній школі в Чернівцях.
В 1849 виїхав на заробітки до Молдавії, проживав в м. Ясси та Нямц, займався самоосвітою, почав писати вірші німецькою мовою.
Влітку 1851 познайомився з німецьким художником і письменником Рудольфом Роткелем, який мав вплив на молодого Федьковича.
З листопада 1852 по березень 1863 перебував на військовій службі у цісарській армії, служив у 41-у піхотному полку; 1859 став офіцером в чині лейтенанта, при тому, що сам не був міцного здоров’я і з раннього віку мав слабкий зір. Брав участь в австро-італо-французькій війні, служив у Трансільванії.
Повернувся звідти з підірваним здоров’ям. «Гірко йому служилося, він був м’який, благий і до зброї нецікавий. Не мав великого здоров’я і здригався на гук пострілу... В війську нема жартів. Не питають тебе, як тобі. Остригли і мусили служити. І так опинився Федькович у неволі, мов той орел у клітці», – писав про нього Максим Рильський.
Першими друкованими творами Федьковича були німецька балада та романтичне оповідання «Der Renegat» (1859, сліди балади, опублікованої окремо, загублено).
Представники молодої західноукраїнської інтелігенції заохотили офіцера австрійської армії почати писати також рідною мовою. Перші українські вірші Федьковича були опубліковані в брошурі А. Кобилянського «Slovo na slovo do redaktora "Slova"» (1861) і захоплено сприйняті читачами. Брошура була спрямована проти «москвофільської» орієнтації редагованої Б. Дідицьким газети «Слово».
Зразки творчості не відомого доти поета наводилися з метою заперечення «язичія» далеких від народного життя творів, що друкувались у «москвофільських» часописах. Б. Дідицький, проте, сам зацікавився новим поетом, виявивши добре художнє чуття. За його редакцією та з його передмовою 1862 у Львові видана збірка «Поезії Іосифа Федьковича», яка принесла йому широке визнання.
Збірка складається з двох розділів. У першому – «Думи і співанки» – вміщено 48 ліричних віршів різної тематики. 10 творів із більш відчутним повіствувальним сюжетом виділені в розділ «Балади і оповідання», серед них своєрідний цикл – балади «Добуш», «Юрій Гінда», «Киртчалі».
Ще перебуваючи в армії, Федькович зближується з рядовими жовнірами, співає з ними народних пісень і сам виступає в ролі складача «співанок». З цими напівфольклорними, напівлітературними творами пов'язаний його перший український вірш «Нічліг» («Звізди по небеснім граді»), складений, ймовірно, в травні 1859 під час походу полку в Італію. Фольклорні зацікавлення Федькович проніс крізь усе життя, ставши великим знавцем, збирачем і популяризатором як поетичних (пісні, коломийки), так і прозових (казки, анекдоти, приповідки) творів. У рукописах письменника залишилась фольклорна збірка «Найкращі співанки руського народу на Буковині» (частина опублікована за радянського часу), серед записів якої в окремий розділ виділені «Співанки Федьковича» – самостійні твори поета на фольклорні мотиви.
Фольклористична й етнографічна діяльність Федьковича знайшла поцінування в тому, що письменника було обрано членом Південно-Західного відділу Російського географічного товариства (1873).
У 1863 у львівському тижневику «Вечерниці» (ідея його заснування належала Федьковичу) вміщено перші його українські оповідання – «Люба – згуба», «Серце не навчити», «Штефан Славич». Останнє написано по виході з армійської служби.
Творчість Федьковича характеризує коло наскрізних тем і мотивів: краса гуцульських звичаїв зображена ним у багатьох поезіях і більшості оповідань, у драмах «Керманич» та «Сватання на гостинці»; тяготи жовнірського життя представлені в ряді ліричних творів перших років, у поемах «Новобранчик» (1862) і «Дезертир» (1867), в оповіданнях «Три як рідні братии», «Штефан Славич»; мотив дезертирства втілено в трьох поетичних творах однієї назви «Дезертир». Мотив цей, представлений як романтична ідея втечі від казенного, офіційного світу, наявний також в інших творах письменника. Постійною для творчості Федьковича була тема опришківства. Чимало творів присвячено розробці теми кохання як «люби – згуби», ситуаціям вибору суспільної ролі героєм тощо.
Пізніше видає збірки віршів німецькою мовою «Gedichte von J. Fedkowicz» (1868), «Поезії» українською мовою (1867–1868).
Творчість німецькою мовою письменник не припиняв до кінця життя, видавши дві збірки поезій («Gedichte», 1865; «Am Tscheremusch. Gedichte eines Uzulen», 1882) та надрукувавши ряд віршів у часописах. Кілька творів, в тому числі німецький переклад трагедії «Довбуш», лишилися в рукописах. У німецькомовній творчості Федькович розробляє переважно ті ж проблеми, розгортає ті ж мотиви, що й у творчості українською мовою; нерідко твір німецькою мовою є перекладом або переспівом його українського твору або навпаки. Поетичні писання Федьковича німецькою мовою були високо оцінені Нойбауером, здобули схвальні відгуки І. Франка, О. Маковея, чеського літературознавця К. Кадлеца. Вихід збірки «Am Tscheremusch» вітала у 1883 віденська газета «Neue freie Presse». Нарис про Федьковича подала «Історія німецько-австрійської літератури».
У 1866 Федьковича обрали головою громади Сторонець-Путилів. П’ять років поспіль він був очільником громади, вдруге обійняв цей пост після повернення зі Львова (1873).
Цими ж роками Федькович вів активну просвітницьку діяльність. У 1868 підготував до видання буквар, читанку і співанник для народних шкіл та мав намір продовжити роботу з укладання підручників до інших предметів. Нажаль, консисторія, що відала шкільництвом на місцевому рівні не була готова прийняти народну мову Федьковича для шкільних підручників. Так, восени 1869 вийшов друком лише його «Співанник».
З 1869 по 1872 працював інспектором народних шкіл Вижницького повіту.
З 1872 до жовтня 1873 – редактор книжок для народу в товаристві «Просвіта» у Львові.
Від 20 серпня 1876 до смерті 11 січня 1888 постійно проживав у Чернівцях. Долучився до діяльності, заснованого у 1869 товариства «Руська Бесіда».
З кінця 1885 проживав в будинку № 10 на площі Австрії (нині Соборній). Частину приміщення винаймало товариство, яке й надало йому 1 кімнату. В 1885–1888 був редактором першої української політичної газети «Буковина» та допомагав Ом. Поповичу видавати «Бібліотеку для молодіжи».
В цьому будинку Юрій Федькович помер 11 січня 1888 р.

Юрій Федькович – син гуцульського краю, глибоко-народний митець, письменник-патрiот, який піднімав у своïх творах важливi громадськi проблеми та намагався робити на Буковинi те, що зробив Шевченко на Надднiпрянщинi. За що Іван Франко називав Федьковича «буковинським Кобзарем».

Діяльність Ю. Федьковича була пов’язана з демократичним рухом на захiдноукраïнських землях. Письменник утверджував волелюбнi iдеï, захищав соцiальнi й нацiональнi iнтереси свого народу. Він намагався захищати простих людей вiд панськоï сваволi, обороняв ïхнi права на судових процесах, докладав багато зусиль для поширення освiти серед простого люду, виступав за навчання рiдною мовою.
«Я наш народ усім серцем люблю, – писав він, – і душа моя віщує, що його велика доля жде».
Він став передвісником українського національного відродження Буковини.
За заслуги на літературному полі був обраний почесним членом НТШ.

У творчості Федьковича відображені народні прагнення та ідеали, яскраво змальовані типові образи в типових обставинах життя Буковини, відтворені побут і звичаї народу, мальовнича природа Гуцульщини.